Художник Джеймс Торнгілл, коли розписував собор святого Павла в Лондоні, так захопився одною фрескою, що, зробивши крок назад, аби краще її роздивитися, не помітив, що мало не падає з риштувань у порожнечу.
Його нажаханий помічник розумів, що будь-який вигук перестороги лише прискорить катастрофу.
Тож без вагань він умочив пензлик у фарбу й кинув у самісінький центр фрески.
Занепокоєний майстер зробив крок уперед.
Помічник пошкодив фреску, зате врятував художника.
Так іноді чинить Бог: Він руйнує наші плани й наш спокій, аби порятувати від безодні, якої ми не бачимо.
Але – увага! – будьте обережні, щоб не схибити.
Це не Бог кинув пензлик коронавірусу в центр фрески нашої гордої технологічної цивілізації.
Бог – не вірус, Бог – наш союзник!
«Я свідомий моїх щодо вас задумів, задумів щастя, а не лиха»..
Той, Хто одного дня плакав над померлим Лазарем, плаче й сьогодні через горе, яке впало на людство.
Так, Бог «страждає», як кожен отець і кожна мати.
Коли одного дня ми все це усвідомимо, то спопеліємо від сорому за звинувачення, які проти Нього висували.
Бог долучається до нас у стражданнях, аби подолати їх. «Бог, найвище благо, – писав святий Августин, – ніколи не дозволив би, щоб у Його творіннях було хоч якесь зло, якби не був такий усемогутній і благий, щоб навіть зло скеровувати на благо».
